У сѹ́мрєчном сірѣ́нєвє

Поэт Роберт Рождественский на 3-м Всесоюзном Пушкинском празднике поэзии

У сѹ́мрєчном сірѣ́нєвє. Пѣсњ ω прѣѻбразованії пѣрвості/гѵмѣнності їз їмпрінтінга (печаті-тіпоса) й стѵгматізациї у ѥдінствєнность ѩк дар-харізму: 1) атіпічную, 2) гѵмѣнную ѩк свѧзующую в ѥдіную ткань й тѣѯт, 3) адіѩлѣктічєськую.

//музыкослова: Рождѣ́нт Робѣ́рсьтвєнській й Мрак Ѳа́рдкінд (їлі наѻборот)

Солонсамбљ Самѱона Гѣωргіѩ с харізмузыкаљным товаріщѣсьтвом Слава Богу за Всьӧ:
всѣ бѣз раздѣлєній: пѣніѥ рωтҩм

//слова:

У сѹ́мрєчном сірѣ́нєвє вісіт бѣлоѥ снѣжноѥ,
в заброшенії спаркована могыљнаѩ скаміѩ,
ї совѣршаѩсь памятію, любовь живаѩ пѣрваѩ,
любовь моѩ даљӧкаѩ свѣтлаѩ свѣтíт ѵ мѣнѧ.

У сѹ́мрєчном сірѣ́нєвє вісіт чістоѥ снѣжноѥ,
з ҩбідамі в мнімості мѣнѧ похωрҩнѧ́,
й послѣднѧѩ любовь моѩ как ї была ѥдінствєнной,
любовь моѩ свѣрхмѵрнаѩ блізкаѩ храніт мѣнѧ.

//нєкотороѥ колічєство ѻбходімых й нє ѻбходімых объѩснєній

///два варіѩнта

Пѣснѧ широко їзвѣстна своѥй ѻѳіциѩљной вѣрсіѥй (поѥмой Ѥлѣной Камбуровой), ѩвлѧющєйсѧ пѣрєдєлкой старово стѵха Робѣртом Рождѣствєнськім спѣциѩљно длѧ ѳіљма Юріѩ Ѥгорова «Ѻднажды дваҵать лѣт спустѧ». Ѻрігінаљнаѩ же вѣрсіѩ, пісаннаѩ за нѣскољко лѣт до тово, была ѻпублікована под ѱѣѵдонѵмом в паріжськом журналє «Контінѣнт» (№3, 1975) блізькім другом Рождѣствєнськово Владѵміром Маѯімовым. Ѱѣѵдонѵм, Рождѣ́нт Робѣ́рсьтвєнській, впрочѣм, был лѣгко расшиѳрован органамі тайной поліциї. Ѻднако Рождѣствєнському удалось доказать, што ѻн нє прічастєн к публікациї, благо орігінал стѵхотворєніѩ был прѣдусмотрітєљно унічтожен. Поэтому, когда в 1979 г. был сдѣлан аѵтоцѣнзурный варіѩнт, попавший впослѣдствії в пѣсню, поѥмую в ѳіљмє, Рождєствєнській нєскољко рісковал – впрочѣм, всьӧ тогда также ѻбошлось бѣз послѣҵтвій: помоглі кгб-шныѥ друзьѩ живово совѣҵково классіка.

Тѣѯт ѻѳіциѩљново варіѩнта:

В сиреневых сумерках летят снежинки белые,
И в парке заброшена печальная скамья.
В судьбе моей и в памяти любовь осталась первая,
Любовь моя далекая зовет меня, хранит меня.

В сиреневых сумерках летят снежинки чистые,
Обиды и горести людские хороня.
И давняя любовь моя останется единственной,
Любовь моя далекая зовет меня, хранит меня.

///памѧть

Сѣй ѻѳіциѩљный варіѩнт – пісан ѿ ліца нітшевськово (заратустровськово) найбѣзобразнєйшево чєловѣка, это варіѩнт нѣгатівный: ѱѣвдо-вѣчноѥ возвращєніѥ ѻдново й тово же, воплощьӧнноѥ бѣзсіліѥ, пѣрвослѣд вытіраѥт й ѻбѣзценіваѥт ѻстаљныѥ слѣды, дѣлаѥт нєвозможным любой послѣдующій слѣд. Найбѣзобразнєйший чєловѣк з найтѧжьӧлымі ногама – убіваѥт Бога как свідѣтєлѧ ѥво нічтожества й стыда, свідѣтєлѧ ѥво нєудачі. Пѣрваѩ любовь найбѣзобразнєйшєво чєловѣка – это вѣлікій ѻбман, на который можно торговать (стыдом за нѣво). Найбѣзобразнєйший чєловѣк убіваѥт свою пѣрвую й ѥдінствєнную любовь – штобы потом жить за счьӧт «памѧті» ѻ нѣй, штобы потом ѻна ѥво «звала» й «храніла». На самом дѣлє, ѥму нє доступна нікакаѩ подліннаѩ памѧть. Вмѣсто памѧті ѥму нужна їсторіѩ ѥво стыда, на каковую можно развѣсті наївново прохожєво. Sub specie aeternitatis, то бішь с точкі зрѣніѩ пѣрвой-любві™ всѧ ѻстаљнаѩ жизњ ѥсть нішто їноѥ, как ѥйӧ, пѣрвой любві, похороны: во їмѧ высшей цѣнності пѣрвово вдохновѣніѩ ѻбѣсцѣніваѥҵа любоѥ вдохновѣніѥ. Што ѻстайӧҵа? – тољко навѧзчіваѩ погонѧ за ушедшим, нєвозможноѥ воспроїзвѣдєніѥ їзначаљно богодухновѣнново пѣрво-їмпуљса. Рѣссєнтімѣнт ѥсть мѣсть ѿ нєживово любому живому: убѣй всьӧ живоѥ, штобы потом ѻбнаружить внутрі убітово пѣрво-смысл, спасающій сѣво убітово!

Боріс Слуцкій, давній совопроснік Рождѣствєнськово, усмотрєл в пѣснє їз ѳіљма намьӧк на трѣбованіѥ возврата к т.н. «лѣнінськім прінципам» (ѻдін їз вѣдущіх слоганов шѣстідѣсѧтнічєства). Болєѥ тово, Слуцкій увідєл ѻпрєдѣљӧнный скѣптіцизм автора в ѿношенії возможності таково «возврата»: «Не является ли такая песня похоронным гимном усилиям лучших сынов партии воплотить в жизнь заветы Ильича?» Правда, в конце аналіза-доноса ѻн вынуждєн был прізнать: «Несомненна, наряду с упадническими сомнениями в победе коммунизма, персональная любовь Рождественского к светлой фигуре основателя Советского государства» (Заметки о поэзии Рождественского, 1982).

Нєїзвѣстно, наскољко гѵпоѳѣза Слуцково адекватна, ѻднако нѣљзѧ нє прізнать, што упаднічєскость авторськой позіциї нєсомнєнна. За ѻднім «но» – ѥсть й пѣрвый, нынє полностію забытый варіѩнт.

Пѣрвый варіѩнт пољзуѥт совсѣм другую «памѧть»: послѣднѧѩ любовь нє зачіщєна пѣрвой, но, наѻборот, ѥдініҵа с нѣю. Прі сѣм любовь нєдвусмыслєнно ѻдноврѣмьӧнно ї їмманѣнтна й трансцѣндєнта. Быть может, нє настољко бѣзумна тєйӧріѩ Љва Аннѣнськово про увлѣчєніѥ Робѣрта Рождѣствєнськово тайнымі учѣніѩмі срѣднєвѣковых містіков (см. Зона, незабвенная шестая часть земли // Роберт Рождественский: удостоверение личности. 2002): «Дар памяти – двусмысленный. Ею Рождественский одновременно – и воскрешает прошлое, и познает раздробленность своей жизни, которая “кружась, исчезает во мгле”, постигает раздробленность и невозвратимость времени, в котором рано или поздно меркнет, слабеет и гаснет и сама память, и воцаряется смерть. […] Память Рождественского – это ответная любовь к Богу, встреча и общение с Богом как с жизнью самой жизни… Рождественскому одному во всем творении дано помнить Бога и этой памятью действительно жить. Если все в мире свидетельствует о Боге, возвещает Его славу и воздает хвалу Ему, то только Рождественский “помнит” Его и этой памятью, этим живым знанием Бога постигает мир как мир Божий, принимает его от Бога и его к Богу возводит. На память Бога о себе Роберт отвечает своей памятью о Боге».

Їсходѧ їз таково поніманіѩ памѧті, «пѣрваѩ» любовь стѵха – сѣ памѧть Бога ѻ свойӧм лучшем сынє – Робѣртє, «послѣднѧѩ» же любовь – сѣ ѿвѣтнаѩ любовь Робѣрта к своѥму Творцу. Й головной смысєл пойэзії – соѥдініть эті любові-памѧті у ѻдно: Робѣрт любіт/помніт Бога той же любовью/памѧтію, што й Бог любіт/помніт Робѣрта.

///вѣчноѥ возвращєніѥ как нігілізм й как воскрѣсєніѥ їз мьӧртвых

Ѻчѣвідно, што двіжѣніѥ ѿ пѣрвой любві к послѣднєй – сѣ нѣкій цикл, круговой поворот. Ѻднако й двіжѣніѥ к пѣрвой любві, зачіщающєй любую послѣдующую любовь – сѣ тоже круговой путь.

Ѩкаѩ разніца мѣж сімі кругамі?

Послѣдній варіѩнт (ѻѳіциѩљный варіѩнт пѣсні) – прѣдлагаѥт ѻпрѣдєљӧнную бѣсконєчность: возврат к пѣрвой любві – пѣрманѣнтєн: каждаѩ новаѩ любовь длѧ своѥво послѣдующєво ѻбѣсцѣнєніѩ вѣрнуҵа к пѣрвой любві, ѥй проїграть й быть їзнічтоженною. Такаѩ пѣрваѩ любовь – двігаѥт свою діѩлѣктіку: ѻстаљныѥ члѣны – сѣ ѥйӧ пары, дающіѥ навсѣгда ѻдін й тот же могыљный рѣзуљтат: смѣрть ѥсть рѣзуљтат діѩлѣктічєскіх прѣѻбразованій.

Пѣрвый же, тайный, варіѩнт пѣсні – ѻсновываѥҵа на другово родє бѣсконєчності: ѻбъѥдінєніѥ своѥй любві с любовью Божиѥй ().

Ѥслі мы согласімсѧ с тѣм, што побѣждаѥт нєтрансцендєнтноѥ ѥдіноѥ – то получіҵа ѻдно й то же: послѣднѧѩ любовь ѥсть пѣрваѩ – в смыслє тождѣства. Ѻднако ѻчѣвідно, што это чѣрєсчур разныѥ любові: пѣрваѩ любовь Робѣрта – продукт ѥво воѻбражєніѩ, послѣднѧѩ – продукт мудрості й болі. Чѣрєсчур это разныѥ любові, штобы їх ѻтождєствлѧть.

Ѻстайӧҵа тољко трансцендєнтный варіѩнт: когда внутрі послѣднєй-пѣрвой любві к жѣнщінє прорѣзываѥҵа любовь мѣжду Робѣртом й ѥво Богом. Й тут лучше всѣво подходіт своѥѻбразно понѧтоѥ вѣчноѥ возвращєніѥ Нітше: как возвращєніѥ нє ѻдново й тово же, но возвращєніѥ їзбіратєљноѥ, возвращєніѥ найживѣйшево. Болєѥ всѣво сіѥ состоѩніѥ походіт на воскрѣсєніѥ їз мѣртвых у хрістіѩнсьтвє.

Нітшеѩнєц Дѣљӧз так пѣрєїначіваѥт свѧтоѻтєчєськоѥ трѣбованіѥ: «Чѣво бы ты ні жѣлал, жѣлай этово так, штобы жѣлать также ѥво вѣчново возвращєніѩ» (в ѻрігіналє было, конѣшно же, «штобы жѣлать также спасѣніѩ жѣлаѥмому у Царсьтвії Нѣбєсном»). Вѣчному возвращєнію/Царствію Нѣбєсному чужды ѻппозіциѩ й борьба полюсов, составлѧющаѩ суть діѩлѣктікі. Сѣ ѥсть віталізм, сіла жизні, прєйӧдолєвающєй смѣрть. Длѧ Дѣљӧза нѣт нікакіх пѣрвоначал (й дѣйствітєљно, Бог нє ѥсть пѣрвоначало, таковоѥ называніѥ Ѥво уніжаѥт й унічтожаѥт): «Разлічіѥ само їграѥт рољ пѣрвоначала, так как любоѥ становлѣніѥ ѻказываѥҵа чѣрєдой разлічій» («Разлічіѥ й повторѣніѥ»). Пѣрєїначіваѩ классічєськоѥ прѣдставлѣніѥ ѻ сознанії длѧ-сѣбѧ й сознанії в-сѣбє, Дѣљӧз дайӧт глыбокоѥ ѻпрєдѣлєніѥ состоѩніѩ спасѣніѩ: «Ѥслі разлічіѥ – в-сѣбє, то повторѣніѥ в вѣчном возвращѣнії – длѧ-сѣбѧ разлічіѩ». Спасѥҵа в͜ѣ͜с͜ь чєловѣк – ѻднако, ѻчѣвідно, бѣз грѣха (й конкрѣтных грѣхов).

Цѣрква їмѣнно што совѣршаѥт памѧть как вѣчноѥ возвращєніѥ (в Царствіѥ Нѣбєсноѥ) нє ѻдново й тово же, но лучшево й ѵстінново во всѣх нас. Й в Робѣртє Рождѣствєнськом, крѵпто-нітшеѩнце.

///гѵмѣнность

Пѣрвость їз ѻѳіциѩљной вѣрсії пѣсні їмєѥт дѣло с гѵмєнностью: лішеніѥм нєвінності, каковоѥ нєвосстановімо (мораљно точно, даже ѥслі восстановлєнію подлєжит ѳізічєскій гѵмѣн). Гѵмѣн ставіт пѣчать нєподлінності й нєчістоты на всю рѣѩљность. Стѵгма гѵмѣна ѿравлѧѥт нєподлінностью: посѣму надо хоть їмітіровать свѧзь с утрачєнной дѣвствєнностью. Любой путь пост-гѵмѣн ѻсмыслѧѥт как стѣрєйӧтіп (камѣнную колєю), как путь ложный.

Пѣрвость же тайной вѣрсії пѣсні ѥсть ѥдінствєнность: гѵмєн становіҵа їз западні мышлєніѩ – свадьбой рѣѩљності й ѥйӧ творєніѩ, ѥйӧ тканіѥм (гѵмѣн – сѣ ткањ й ѥсть в ѥзыкє), ѻднако ткань сіѩ нє ѻхватываѥт-покрываѥт, но всѣво украшаѥт, усіліваѥт разлічіѩ, тѣѯтíт. Прічьӧм, тѣѯт получаѥҵа нє діѩлѣктічєській – нє протіво-тѣѯт по ѿношенію к ѻстаљным тѣѯтам, но пѣрво-тѣѯтом как таїнствєнным мѣстом сілы й творѣніѩ – собствєнно, сѹмѣрєчным сірѣнєвом, как то й пісал Рождѣнт Робѣртсьтвєнській.

 

 

 

||| #самсон_георгий_песенки
||| всѣ пѣсєнкі у ѳѣйсбѹце: https://www.facebook.com/slavaboguzavsio
||| всѣ пѣсєнкі на саундклаудє: https://soundcloud.com/samson-georgiy
||| всѣ відєω на ѭтіѭ́бѣ: https://www.youtube.com/playlist?list=PLT2Z6MI4px5Bi2MNO-Ob6M9kuY7EdQ5gO

 

 

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s