ПѢсњ їз Сада божєствєнных пѣснєй Скωворҩды: Ѡй ты, смѢртє жӧлторώто

Пѣснь 18-ѧ із Сада божєствєнныхъ пѣснєй, прозѧбшіхъ ізъ зєрнъ свѧщєннаго пісаніѩ
(вѣрсіѩ А.Хіждєу 1831 г.)

Sochinenīi︀a︡ Grigorīi︀a︡ Savvicha S

// їсторічєскаѩ справка

Тєкст 18 пѣсні был впєрвыє ѻпублікован Алѣѯандром Фаддєѥвічєм Хіждєу в журналє “Тѣлєскоп”, за 1831 г., №6 (стр. 580). Літєратурноѥ ѻбщєство было шокіровано ѿкровєнным воспєваніѥм смѣрті і антідуховності, стілізованным под народную пѣсню. Хіждєу прішлось ѻсобо ѻбъѧснѧҵѧ в статьє “Грігорій Варсава Скωворҩда і хрістіѩнськаѩ духовность” (Тѣлєскоп, 1835, №№5-6), в чіслє прочєво там былі й такіѥ слова: “варіѩнт пѣсні 18 їз Сада божєствєнных пѣснєй, што был намі ѻпублікован в 1831-ом году, нє єсть ѻкончатєльнаѩ вѣрсіѩ, у гг прєѥмніков архіва М. Ковалінськово налічєствуѥт совѣршєнно другаѩ вѣрсіѩ, гораздо болєѥ аутєнтічнаѩ і возвышєннаѩ, болєє прілічєствующаѩ слогу і духу старчіка Грігоріѩ”. Тут жє і была ѻпублікована эта вѣрсіѩ, і донынє поѩвлѧющаѩсѧ в любом ізданіі сочінєній Скωворҩды.

Вот ѥйӧ тєкст:

Ой ты, птічко жӧлтобоко,
Нє кладі гнєзда высоко!
Кладі на зѣљӧной травкє,
На молодєнькой муравкє.
От ѩстрєб над головою
Вісіт, хочєт ухватіть,
Вашєю жівєт ѻн кровью
От, ѿ! кохті ѻн ѻстріт!

Стоіт ѩвор над горою,
Всє ківаѥт головою.
Буйны вѣтры повєвают,
Рукі ѩвору ламают.
А вѣрбочкі шумѧт нізко,
Волокут мєнє до сна.
Тут тєчьӧт поточок блізко;
Відно воду аж до дна.

На что ж мнє замышлѧті,
Что в сєлє роділа маті?
Нєхай у тєх мозок рвьӧҵӑ,
Кто высоко вгору дмєҵӑ,
А ѩ буду сєбє тіхо
Коротаті мілый вєк.
Так міњӧт мєнє всь ліхо,
Щастлів буду чєловѣк.

Возможно, пѣрєд намі трі разных пѣсні, мєханічєскі соѥдінєнныє в ѻдну. Такую вѣрсію высказывал, в частності, А.А.Потебнѧ, который в “Ѡбъѩснєніі малорусскіх і сродных народных пѣсєн (Варшава, 1883, стр. 237) прѧмо говоріт ѻб “компілѧциї трьӧх разных народных мотівов, – єслі нє совѣршєнно ѿдєљных народных пѣсєн, – скажєм, всѧ втораѩ строфа ѩвлѧєтсѧ спіском пѣсні «Ѻй нє стій, вѣрбо, над водою»”. Так їлі їначє, всѣ послєдующіѥ публікаторы Скωворҩды согласілісь с ѻхранітєльной логікой Хіждєу і нє публіковалі пѣрвоначальный варіѩнт дажє в прімєчаніѩх. Скажєм, Д.І. Багалєй, іздатєль собраніѩ сочінєній 1894 г., дєлаѥт пріпіску “Мотів сініцы встрєчаѥтсѧ у соврємєнніка Грігоріѩ Варсавы Алѣѯандра Паѵловіча Сумарокова, в знамєнітой поэмє “Хор” 1762-го года” (імєєҵӑ в віду “Другой хор ко прівратному мѵру” Сумарокова), прі этом ні слова нє говоріт ѻ совѣршєнно другой вѣрсіі пѣсні, ѻбнародованной єщє в далєком 1831-ом і імєющєй ѿнюдь нє сініцу в відє главного пєрсонажа.

//вопросоѿвѣтноѥ объѩснѣніѥ пѣсні, получєнноѥ Самсоном в тонком сънє ѿ старчіка Грігоріѩ

Самсон: Ѻб чьӧм сіѩ пѣснѧ?
Грігорій: Ѻб двіженії і ѥво ѻстановлєнії.
С.: Што такоѥ двіженіѥ?
Г.: Двіженіѥ – сіѥ смѣсь й растворєніѥ двух начал тѣбѧ.
С.: Какіх начал?
Г.: Вот хто ты ѥсть по своѥй суті? Крашенаѩ тьӧплаѩ грѧзь. Сотрі тѣбѧ с этой грѧзі – што ѻстанєҵа? Мало чѣво, гніљ і смрад ѿ тѣбѧ будєт, сынку. Смотрі. Рісую ѩ тѣбє на стѣнє тот же ѩвор. Смотрішь ты на нѣво і, когда разумєѥшь, што это – взаправду сіѥ дѣрєво, понімаѥшь этую піктуру. А стіраю ѩвора – што ѻстайӧҵа? Нічєво нє ѻстайӧҵа. Пустаѩ стѣна. А ѩвор – всьӧ равно ѥсть. Ѥво уже с тѣбѧ нє сотрьӧшь.
С.: Думаю, знаю про што ты. Сіѥ благомудрый сталініст-імѧбожец Алѣѯєй Ѳєωдоровіч Лосєв учіл: как разбіть ѻбраз стакана? Ты можешь разбіть стакан, но ѥво ѻбраз нєразбіваѥм.
Г.: Знаю про сѣво стаканоразбітєлѧ. Ѻчѣњ страдал в ГУЛАГє ѿ мѣталлічності посуды. Строго нєдіѩлѣктічно нєразбіваѥмой. Ха-ха-ха.
С.: Ѿкуды сіѥ знаѥшь?
Г.: Дык сам мєнѣ ѻн і розповѣдал. Нє вѣрь ѥму: насправді ѻн всю жизњ потратіл на разбітіѥ стакано́в, всуѥ надєючісь хоть как-то разбіть і свѧтый стаканов ѻбраз. Длѧ нѣво любой эйдос (ѱєвдо-нєразбіваѥмый) был такім вот насіліѥм, їлі, како вы нынє глаголєті – пѣрѳормансом. Дывысь сюды. Што такоѥ краска, ѩкою тѣбє раскрасіл Господь Саваоѳ? Сіѥ космѣтіка у сплошному красочному козмѣ. Краска тут – це твойӧ мѧсо й кожа й кості й ѻстаљной мотлох твоѥй тушкі. Сотрі ѥйӧ – будєт тољко как будто бы бєскрасочнаѩ душонка. Однако само стіраніѥ твоѥво рыла – тоже космічно й космєтічно, т.ѥ. красіво. То бішь, ѥсть эйдос тѣбѧ, эйдос твоѥво тѣла, й эйдос твоѥво уміраніѩ й гніѥніѩ. Ну а душонка – думаѥшь, тоже нє їмєѥт краскі длѧ сѣбѧ? Просто ѻна прозрачна й відна ѻсобым душевным ѻком. Так само можно вытєрєть і ѥйӧ, тољко знать надо мѣѳоду вытіраніѩ, імѧ же ѥй так поймєнованнаѩ вѣчнаѩ погѵбєљ. Й космос і тут тѣбѧ достанєт і красоту свою выкрасіт – даже нѣгатівно, чѣрєз уродство албо воѻбщє чѣрєз ѿсуҵтвіѥ красоты, апоѳатічєскі.
І колы ѱѣвдо-Лосєв стаканамі кідаѥҵа, то тож тѣм самым штось красіт. Длѧ нѣво вѣдь і любов была насіліѥм, і монашество сíліт, і вурдалак-сталєн любімый ѥво – пан архѣтєктон . Да тољко ж разві насіліѥм й вытіраніѥм што-то доброѥ можно понѧть? Как говоріт божествєнноѥ Пѵсаніѥ: ложесна́ о зу́бах да съѥдают самі сѣбѧ. І как бы ты ні старалсѧ нѣгациѥй понѧть сам сѣбѧ, рѣдуцируючі й рѣдуцируючі сам сѣбѧ до чогось умопостігаѥмово – тољко топішь ты сію бітву на космѣтічках, што лосєвцы всѣх врѣмьӧн й эпох друг со другом вѣдут. Может, бітва сіѩ й потѣшнаѩ, а может, й трагєдійнаѩ.
І вот сѣй козм (їлі космос, как вы старомодно выражаѥтєсь) – нє зрѧ імѣнуѥҵа мыром. Їбо мѣсто смѣрті й гніѥніѩ й разложеніѩ. І был бы ты нє тупы́й їстукан, то імѣл бы ѻко, ухо, ноздрь й ѥзык почуѩть тово гніѥніѩ. Но ты слѣ́пый, глу́хій, аносмійный й агѣвзійный. А суть гнілі мырской – в їдоліщності: замѣсто доброво ѿраженіѩ своѥй свѧтой їдѣї кожный козмо-прѣдмѣт ѿражаѥт расподоблєнноѥ подобіѥ уже своѥ-нєсвоѥй їдєї. Стѣњ ты со своїм ѱєвдо-козмом. Тѣњ по стѣнє, тољко нѣту ні тѣні, ні стѣны той. Замѣсть їконы Божыѥй ты вмѣстє с твоїм козмом – ѻдін бољшой їдол, складываѥмый їз тысѧч тыщ малых їдолов-матрьӧшек. І суть твоѥво з козмом їдољства – в убійствє. Скољко вот ты убіл? Жѣну свою бывшу, в блѧдство ушедшую, нє убівал лі?
С.: Нє убівал
Г.: Вот відішь, сам понімаѥшь, што врьӧшь. Ложь коњ во спасѣніѥ твойӧ, так разві воно тебе спасьӧт? Твоѩ душонка врьӧт как дышит: дыханіѥ ѥйӧ зловонно й смрадно.
С.: Почѣму так всьӧ с мною, отчє?
Г.: Потому што ты двігаѥшьсѧ.
С.: Што же, мнѣ помѣрєть? тогда двігаҵа нє буду уж точно..
Г.: Дурак. Помѣрєвши, всьӧ равно будєшь двігать козм свой. Ѥщьӧ ѥво мікрокозмом нарєкаѥшь, когда ѻн прѧмєйший нѣкрокозм і ѥсть.
Штобы ѻстановіть в сѣбє двіженіѥ смѣрті – тѣбє надо стать. Ѻстановіҵа. Стѣњ проїзходіт ѿ двіженіѩ луча по стѣнє й по твоѥму глазу. Нє ѿражай тово луча – і нє будєт у тѣбє нікакой стѣ́ні. Как ты відішь тот самый ѩвор, про каковой поѥшь? Ѥслі тѣбє нє вложиті в ѻко спѣрва ідєю ѩвора-дѣрєва-прѣдмѣта, што ты побачішь?
С.: Пѧтно увіжу якесь.
Г.: А ѩк пѧтно у тѣбє в мозгу нє прєдїнсталліровано? Нічєво ты і нє будєшь відєть. Зато поѩвіҵа шанс почуть ѩвор ѩк він є – свѧтую ідєю ѩворєву. Ѩкая бѣз і внѣ всѧково двіженіѩ што мыслітєљново што ѳізічєсково сразу ѥсть ѥщьӧ до сотворѣніѩ й проїзрастаніѩ конкрєтново ѩвора. Ты вѣдь, когда бачішь сѣво ѩвора – нє потому бачішь, што сам хощєшь. Так же?
С.: Ага, стоїть ѩвор – бачу ѥво, куда ж гла́зы прѧтаті ѿ нѣво.
Г.: Так хто двігаѥт твоїм свѣтоносным потоком по зрачку? Сам лі, твоѩ ѳізійӧлогіѩ, ѩкаѩ снѣдь чѣрвю, й даже длѧ тово нє вполнѣ годнаѩ, – проїзводіт ѩвор, какой відішь?
С.: А хто ж замѣсто мѣнє сіѥ проїзвєдьӧт?
Г.: Покайсѧ, нєборачє. І всосі тую простєйшую їстіну, што наймалєйшеѥ в тѣбє поползновѣніѥ, сѣрдца твоѥво похотлівово удар, мыслю́ твою убогую да выдѣлку слюны ѩдовітой – всьӧ сіѥ проїзводіт в тѣбє Бог Свѧтый. А ты ѥму нужєн развє как полігон длѧ проїзводства всѧчєсково эѳѳєкта. Ты што, живьӧшь потому што хощєшь?
С.: Ранєѥ, пока нє встрѣтіл Оѯанку, нє хотѣл вовсє житі, про смѣрть у Божењкі просіл.
Г.: І воно тобі допомогло, бѣдолаго? Услышал твойӧ бѣзуміѥ Господь?.. Помѣрєть по своѥй волє нєвозможно, вот ѥдіноѥ, што ты понѧл с твоѥво тово малодушиѩ, так вѣдь?
С.: Но і нє встрѣтіл бы бѣз тово Ѻѯанку, любов свою.
Г.: Невже сам по собі встрѣтіл?
С.: Нє, ѩ уже точно знал, што ѥйӧ быть нє может.
Г.: «Знал».. Што ты можешь знать, убожищє. Вот всѣмілостівый Господь прѧчєҵа в каждоѥ твойӧ двіженіѥ, їбо нє хощєт Сѣбє поклонєніѩ нє по твоѥй волє.
С.: Так в чьӧм же моѧ волѧ, ѥслі даже удар сердєчный Дух Свѧтый во мнє проїзводіт?
Г.: Вот как раз в том, штобы прінѧть волю Божию – і ѥсть волѧ твоѩ. Бољше ѥйӧ нѣту. А у тѣбѧ, сынку, всьӧ наѻборот: вѣздє, куда ні ткні, твоѩ волюшка, даже сѣрдцем, нѣбось, управлѧѥшь. Останавліваѥшь ѥво по жѣланію, вновь запускаѥшь.. А вѣдь всьӧ вокруг тѣбѧ – сотворєно Їм. Каждый прѣдмѣт. І самоѥ врѣмѧ, в котором прѣдмѣт сѣй прѣдмѣтіт в тѣбє. Їмѣнно этоѥ врѣмѧ – што убіваѥт тѣбѧ і всьӧ вокруг. Врѣмѧ, каковоѥ козьміт тѣбѧ, пєрєвращаѥт тѣбѧ в козмоговно, в нѣкрокозм, каждую Божию сѣкунду.
С.: Пѣснѧ пойӧт, што можно как-то заврѣмєніть всьӧ сіѥ. Это как?
Г.: А это вот как ѩ тѣбѧ учу: ѻбєздвіжиҵа. Нє замѣрєть трупаком, но, наѻборот, дѣлать всѧкоѥ дѣло, што тѣбє Бог дайӧт. Но дѣлать – дѣлаѩ нє собою, нє своїм помышлєніѥм й хотѣніѥм. Стать ѩвором.
С.: А как я могу стать ѩвором?
Г.: Ѩвор, в ѿлічіѥ ѿ тѣбѧ, полностью ѻбо́женый: твол, стовбур ѥво полностью управлѧѥҵа Духом Свѧтым. І нікакаѩ душонка в этом Духу Свѧтому нє прѣпѧҵтвуѥт, нє прѣкословіт. Съѥдіні свою душу с Духом – й будєт тѣбє счастіѥ.
С.: Так смѣрть же нікуды нє дѣнєҵа? Вон ѻна, на травкє гнѣздіҵа, да мѣнѧ ѩсті собіраѥҵа..
Г.: Вѣрно. Тољко это уже другаѩ смѣрть. Как і мыр становіҵа міром Божиїм, новым нѣбом й зѣмљӧй, так і смѣрть – это птічка.
С.: Ніѳіга сѣбє птічка – склю́ѥт мѣнѧ ѻна…
Г.: Склю́ѥт-склю́ѥт. Ха-ха-ха. Ты по зьӧрнышку ѥй сѣбѧ й скармлівай, штобы потом, помѣрєв ѻкончатєљно, нє сіљно удівлѧҵа). Вот как ты внутрєнніѩ вѣрьӧвкі, сквозь твою ѳейковость, сквозь твою сѣњ – почуѥшь, так і смѣрть станєт птічкой с жьӧлтым клювіком. Й полюбішь ѥйӧ. Й, понѧтно, покормішь ѥйӧ. Врѣмѧ – ѻно тољко длѧ врѣмєннново смѣрҵтвуѥт. А длѧ врѣмєнѧщєвосѧ ѻно вѣчностью сѣбѧ кажет. Бог – Ѻн нє зрѧ ѿ бѣга назватый: ѻн за тѣбѧ всьӧ ѿбѣ́гаѥт по вѣрвію Своїх логосов прѣдвѣчных про тѣбѧ. А ты потіхоњку логосуй, то бішь наѩдайсѧ логосов, вході в їх разумєніѥ а-космічєскоѥ – і, знать, мырок твой заміріҵа й нѣбом станєт.

//слова и музы́ка: Грігорій Саввіч Скωворҩда

/Ансамбль спірітуѩљной ѳољклорной пѣсні “Слава Богу за Всьӧ”:

старчік Грігорій: правíлы духовныѩ,
Самсон Гєоргій: органы, расплавлѧѥмыѥ на спіртовкє й кострах їз сродных матєріѩлов

//слова
ПѢСНЬ 18-я. Ой ты, смѢрте жолторото…
(новооткрытая версия)

Из зѢрна: Господь гордымъ противится, смiреннымъ же даетъ благодать.

Ѡй ты, смѣрте страшьноώко,
не гнѣзді гнѣзда высώко!
Гнѣзді на зєљӧной травкє,
на молώдєњкой мура́вкє.

Ѿ-ѿ час мєнѣ́ за кровлю
вíсіт, хо́щєт ѹхватíть,
моѥю жывьӧт ѻн кровью,
ѿ-ѿ кохті ѻн ѻстріть!

Лѣтіт ѩвор над гωрою,
Всьӧ ківаѥть гωлҩво́ю.
Бѹйны вѣтры повѣвають,
Корні ѩвору ламають.

А вєрбочкі шумлѧть нызько,
Вωлокуть мѣнє до съна.
Тут течьӧть пωточок блызько;
Відно совѣзть аж до дъна.

На што ж мє́нѣ замышлѧті,
как родíла к жызні ма́ті?
Нєхай у тѣх мώзокъ рвьӧҵӑ,
хто высώко в нѣбо дмьӧҵӑ.

А ѩ бѹ́ду собѣ тіхо
дліть бѣзъ до ї послє вѣк.
Врѣмєню собѣ всьӧ ліхо,
врѣмєнє́нный чєловѣкъ.

Так што, смѣртє жӧлтҩрώто,
загнѣздісь – гобзу́й жєстώко:
гобзу́й мною на затра́вку,
жы́руй мыром на потра́вку.

 

 

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s