Люстраціѩ

Люстраціѩ. Аллєгоріѩ пѣсні, поѥ́мой в качєствє прімєра длѧ подражаніѩ і вѣдущєй к разноѻбразным апо- і ката-ѳатічєскім послєдствіѩм.

 

//музыка: Бартоломєо Тромбончіно (1470—1534)
//слова: Самсон

Самсон Гєоргій і лічный хωр Слава Богу за Всьӧ:
Самсон: люстраціѩ
лікі хωрістов: просвѣщєніѥ

//слова:

1.Чѹть взрєзав ножωм цвѣтущу рану,
2. ѻблєгчєніѥ штоб
3. утомљӧнному ѻргану дать,
4. лєкарь крҩвь ѿтуда љйӧт,
5. крҩвь, вонючую гноѥм:

6. с чєм сравніть прімѣр этот стану:
7. і нє слово, ні экономіѯ,
8. ні дѣтоводітєльства рать,
9. это – піѩнство, всѣкоррупціѩ і блѹд,
10. порώк,
11. какой всѣсобωрно мы строїм.

12. Чѹть взрєзав ножωм цвѣтущу рану,
13. ѻблєгчєніѥ штоб
14. утомљӧнному ѻргану дать,
15. лєкарь крҩвь туда љйӧт.

//Ѻбъѩснітєльный трактат

Ѳабула (краткій пєрєсказ)

Пєрєд намі баснѧ про хірургічєскоѥ вмєшатєльство, состоѩщєѥ в том чіслє їз кровопусканіѩ і ѻблєгчающєѥ состоѩніѥ больного, – і сѣй прімѣр (эѯампл) ѻсмыслѧѥҵѧ («сравніваѥҵѧ») ѻт протівнаго: прімѣр нє їмєѥт сѣбє моральнаго вывода ні в ѳілологічєском, ні в экономічєском, ні в пѣдагогічєском смыслє. Вмѣсто этого автор-ѱалмопєвєц дайӧт прімѣру совєршєнно другую мораль – а їмєнно: кровопусканіѥ і ѻблєгчєніѥ болєзні ѩвлѧюҵѧ коррупціѥй, піѩнством і блѹдом. Ѥдіным подлінным выводом сѣй аллєгорії ѥсть выѩвлєніѥ ѥйӧ как мєтаболы і апоѳатічєскоѥ прєтворєніѥ, мєтаморѳозіс болѧщєго чѣловєка в воскрѣсєнії.

Pars pro toto, часть вмєсто цѣлого

Гангрєнозную ногу нєкій врач-рукодєл (хєйрург) рєжєт, чтобы спасті чєловєка. Всєго чєловєка. Цєной ногі.

Воѻбщє-то хєйрург – это любой чєловєк, что-то трудѧщій рукамі (онаніст, пісатєль, строїтєль). Поэтому логіка pars pro toto (часть раді цѣлаго) работаѥт і внѣ хірургічєскіх в мєдіцінском смыслє задач ‒ а їмєнно, дєліт любоѥ тєло на часті, собіраѥмыѥ в какой-то доѯє (во ѻбщєславівом мнєнії) в цѣлоѥ. «Цѣлоѥ» тѣла – міѳічно, ѻ ньӧм можно судіть только по ѥго соѻтвѣҵтвії/нєсоѻтвѣҵтвії говорімому (міѳом) ѻ ньӧм. Каждый раз «цѣлоѥ» цѣ́ліҵѧ по-разному: тѣло бєз ногі нє утрачіваѥт своѥй цѣлостності (а вот нога бєз ѻстального тѣла ужє мьӧртвый кусок мѧса, бєсцѣ́лостно бєсцѣ́льна). Скажєм так: до тѣх пор, пока тѣло будєт ѻтдєлѧҵѧ ѻт другіх тѣл і нєживого бєкграунда – ѻно цѣльно і славіт (в смыслє доѯы): ѩвлѧѥт собой ѻбщєпрінѧтый способ тѣлєсності, дающій алібі ѻстальным тѣлам тѣлєствовать.

Любоѥ в такой логікє ісцѣлєніѥ тєла ѥсть жєртва частью раді этого доѯічєско-міѳічєскаго цѣлаго. Т.ѥ. раздєлєніѥ-собіраніѥ частєй – это сімулѧціѩ тєла, дающаѩ ѥму «жизнєнность» і «рєалістічность». На дєлє нєт ні частєй (ні тѣх, которымі пожєртвовалі раді псєўдо-їсцѣлєніѩ, ні ѻстающіхсѧ послє нєго – т.ѥ. «жизнєнно важных»), ні цѣлого, потому что нєт нікакого тєла внутрі доѯы. Внутрі доѯы ѥсть только прєдставлєніѥ ѻ правільном тѣлє, ѥсть пустыѥ модныѥ, трєндовыѥ знакі тѣла бєз какого-лібо конкрєтного тѣла. Конкрѣтноѥ тєло всєгда нє ѻчєнь подходіт длѧ прославлєніѩ (доѯы), ѻно куцоѥ і корѧвоѥ, доѯа – і ѥсть ѻпрєдєлєніѥ правільностєй і нєправільностєй тѣла і борьба пєрвых со вторымі внутрі тѣла.
Нєвѣрныѥ моралі басні

‒ Нєвѣрнаѩ ѳілологічєскаѩ мораль басні. Доѯа проїсходіт всєгда в словєсном полє, і там (ѥслі брать лєѯіку) усмірєніѥ ѻдніх слов прі помощі прічінєніѩ болі другімі словамі проїсходіт повсємєстно. Рєчь нє їмєѥт какой-лібо постоѩнной цѣлостності ні в каком смыслє: ѻна постоѩнно мєнѧѥҵѧ, жєртвуѥт частѧмі, чтобы добавлѧть новыѥ до пєрманєнтно пєрєполнєнного (частѧмі) цѣлаго. Умалєніѥ (і дажє унічтожєніѥ) часті ѩзыка раді какого-то міѳічєскаго цѣлаго – тонєт в ѻбщєй ѥго плєонастічності: тут нѣт ні частєй, ні цѣлаго, ѥсть постоѩнноѥ їх пєрєпроїзводство.

‒ Нєвѣрнаѩ экономічєскаѩ мораль басні. В экономікє постоѩнно случаюҵѧ крізісы, когда путьӧм нанєсєніѩ ущєрба (эквівалєнта болі і надрєза) крізіс разрєшаѥҵѧ (разсуждаѥҵѧ: κρισις – суд) в какоѥ-то новоѥ состоѩніѥ ѻйкоса, ѥго экономікі. В каком-то смыслє в ѻпрєдєльӧнных экономічєскіх сѵстємах экономіка – это нє способ вєдєніѩ хозѧйства, но пєрманєнтноѥ їзмєнєніѥ этіх способов в рєзультатє пєрманєнтного жє крізіса. Т.ѥ. экономічєскоѥ «цєлоѥ» всєгда нєравно сєбє чісто історічєскі: бюджєт разных лѣт ѻдного і того жє города нєсопоставім їз-за їзмєнєніѩ сразу всѣх ѥдініц счьӧта, ѻ їх разніцє говорѧт только пріблізітєльно і вєроѩтностно.

‒ Нєвєѣрнаѩ пєдагогічєскаѩ мораль басні. Борьба с ѻшибкамі воспітаніѩ как с грѣхом – їмєѥт прєцєдєнты что в ѥвропєйской, что в русской традіціѩх і вѣздє сталківаѥҵѧ с чьӧткім рѣзультатом в відє проїгрыша грѣху: напітываніѥ рєбьӧнка чѣм-то другім, кромє грѣха, ѻборачіваѥҵѧ всьӧ болєѥ увєлічівающєйсѧ зоной грѣховності: любую добрую вѣщь можно пріспособіть длѧ грѣховных їзвращєній. Посєму «цєлоѥ» пєдагогікі – это вѣщь в высшєй стєпєні ѳантазматічєскаѩ, і всѣ т.н. «нормы пєдразвітіѩ» упіраюҵѧ в стѣпєнь большєй ілі мєньшєй дєѳормації ѱіхікі рєбьӧнка. Любаѩ нєдорєпрєссірованнаѩ пєдразвітіѥм часть можєт быть ѻсновой крєатівності і залогом «успѣшнаго» послєдующаго развітіѩ взрослаго. Впрочєм, как і залогом «нєуспєшності» – само понѧтіѥ ѻб «успєшності/нєуспєшності» пєдагогічно і ѻтносіҵѧ к доѯє і болєѥ ні к чєму: любыѥ дѣті нєнавідѧт школу, ѻт сталінской до вальѳдорѳской). Нє сущєствуѥт какой-то ідєальной цѣлі пєдагогікі, раді которой нужно чѣм-лібо жєртвовать рєбьӧнку: напрімєр, жадность нє «лєчіҵѧ» бѣдностью (ілі богаҵтвом, ілі участіѥм в коммунарной дєѩтєльності).
Аллєгоріѩ

Аллєгоріѩ у Гьӧтє і Шиллєра

Шиллєр (работа «Вольфганг Гьӧтє»): «Бољшаѩ разніца, іщєт лі поэт ѥдінічнаго длѧ ѻбщаго ілі відіт ѻбщєѥ в ѥдінічном. Їз пєрвого способа вознікаєт аллєгоріѩ, гдє ѥдінічноѥ служит лішь прімєром проѩвлєніѩ ѻбщєго, второй жє составлѧѥт по сущєству пріроду поэта, ѻн выражаєт ѥдінічноѥ, нє думаѩ ѻб ѻбщєм і нє указываѩ на нєво. Тот, кто жизнєнно ѻхватываєт то ѥдінічноѥ, усваіваєт ѻдноврємєнно і ѻбщєѥ, нє замєчаѩ этого ілі замєтів только позжє”. Эту протівѹположность творчєскіх мєтодов в їзвєстных рамках, – ібо в конєчном ітогє і суб’єктівно-рєалістічєскій творчєскій мєтоды ѻба ідєалістічны, – нє скрывалі ні Гьӧтє, ні Шиллєр. Гьӧтє, собствєнно, понімал “классіцізм” как рєалістічєскоѥ їзображєніѥ дєйствітєльності, как “здоровоѥ”, а мєтод суб’єктівного ідєалізма Шиллєра расцєнівал как “романтічєскоѥ”, “больноѥ”».
Мєта́бола

Мєтабола (μεταβολή) – пєрє-брос, поворот, пєрєход, пєрємєщєніѥ, їзмєнєніѥ). В хімії-біології – ѻбмєн вєщєств, в архітєктурє – замєнѧѥмыѥ элємєнты строѥніѩ, в ріторікє – троп, раскрывающій сам процєсс пєрєноса значєній, ѥго промєжуточныѥ звєньѩ, скрытоѥ ѻснованіѥ, на котором проїсходіт сбліжєніѥ і уподоблєніѥ прєдмєтов.

Прімєр: у Івана Жданова «Нєбо, помєщьӧнноѥ в звєзду, – ночь» – «нєбо» с «ночью» ѻтносѧҵѧ друг к другу нє мєтафорічєскі, но мєтаболічєскі, чєрєз «звєзду», прінадлєжащую что «нєбу», что «ночі». Мєтафора чьӧтко дєліт мір на сравніваѥмоѥ і сравнівающєѥ, мєтабола – цѣлостный ѻбраз, нє дєлімый на́двоѥ, но їмєющій апофатічєскіѥ (от протівнаго, выѩвлѧѥмыѥ путьӧм ѻтріцаніѩ смыслов, нє прісущіх ѩвлєнію). Нєбо і ночь їз ждановскаго стішка суть мєтаболіты. Мєтабола – ѻсновываѥҵѧ на мєтафорічєско-мєтономічєском сѵнтєзє і ѥсть сѵнкрєза, мєтаморфоза: мєтаболіты частічно уподоблѧюҵѧ друг другу, частічно совпадают, частічно разлічаюҵѧ і в этом прічастії прєвращаюҵѧ во что-то іноѥ сєбє. Мєтабола різоматічна, нє їмєѥт ѥдінаго ствола значєній, но – кустѧщіѥсѧ лінії апофатічєскаго сѵмбола.

У Грігоріѩ Нісскаго («Ѻб устроѥнії чєловєка, гл. XIII) мєтабола, (постоѩнноѥ) прє-вращєніѥ, ѥсть прізнак жизні, ζωή (зоэ́) – прічьӧм, жизні вѣчной (будущєй) тожє.
Аллєгоріѩ/мєтабола

Аллєгоріѩ (ἀλληγορία – αλλος іной, другой + αγορειν собірать) ѥсть повсєднєвноѥ сємійотічєскоѥ занѧтіѥ любого ѻбщєства: ѻдін знак замєщаѥт другой, собіраѥт (агорєйн) ѥго (їх) на сєбє. Інособраніѥ значєній сущєствуѥт вслєдствіѥ нєвозможності ухватываніѩ цѣлаго как ѳантазматічєскоѥ собіраніѥ цѣлаго їз разрознєнных частностєй: прі том частності нє важны, но смысл їмєѥт ісключітєльно псєѵдособіраѥмоѥ цѣлоѥ.

Аллотропіѩ (іномодальность) логоса (лєгєйн – тожє собірать, но там – собраніѥ нє на уровнє соціума, но космоса) – ѻбманчіво позволѧ0ѥт мєнѧть всьӧ на всьӧ. І тєм самым как будто (доѯічєскі, славокажущєсѧ) прібліжаҵѧ к этому «всѣму». Это «всьӧ» ѥсть всьӧ іного, пан-а́ллос, всѧкоѥ «здѣсь» как ѥщьӧ-нєздѣсь, всѧкоѥ «куда» как ѥщьӧ-нє́куда і т.д.

Мεональность, нєдобытійность в сєміотікє выражаѥт маѯіма Соссюра: ѻзначаѥмоѥ свѧзано с ѻзначающім проїзвольно, т.ѥ. по суті нє свѧзано нікак. Собствєнно, сємійозіс і ѥсть такоѥ собіраніѥ знаков, котороѥ двігаѥт впєрьӧд значєніѥ как пєрманєнтноѥ двіжєніѥ мєжду знакамі в сілу їх прінціпіѩльной нєполноты.

Аллєгорічєскоѥ двіжєніѥ: 1)повєрхностно, схєматічно, 2) трансцєндєнтно, нацѣлєно на нєдвіжимую і нєдостіжимую цѣль двіжєніѩ,3) абстрактно, проїсходіт сразу вєздє і нігдє, 4) їмєѥт дєло с цѣлым, построѩѥмым їз жєртвуѥмых этому цѣлому частєй, 5) соѻтносітєльно (сѵнєкдохічно) с мнєніѥм-кажимостью-славой (доѯой), 6) уподоблѧющєѥсѧ уподоблєніѥ (эйдолоїд), всѣ направлєніѩ логік ідєнтічны друг другу в сілу того, что каждоѥ ѥсть тотально другоѥ, 7) хєйрургічно, рукодѣльно, ѩвлѧѥҵѧ праѯісом, анѳтропологічєскім пр інціпом.

Мєтаболічєскоѥ двіжєніѥ: 1) мєтаморфічно, прєобразітєльно, 2) посюстороннє, їмєѥт цѣль в самом сєбє, 3) конкрєтно, рєалістічно (нє їмєѥт всє-космічності, но космічно в каждой своѥй часті), 4) їмєѥт дєло с частным, сѵнгулѧрным, котороѥ апофатічєскі соѻтносіҵѧ с другім сѵнгулѧрным как цѣлоѥ к другому цѣлому, 5) пєрєносітєльно (мєтафорічно) к нєзнающєму знанію, нікуда нє впісываѥмой фактічності, 6) автоїконічно, подобно само сєбє, 7) ахєйрургічно, нєдєлаѥмоѥ практічєскі, чєловєчєской практікой

Такім ѻбразом, нож хєйрурга, надрєзающій рану і дающій тєм самым ѻблєгчєніѥ больному, уподобльӧнныѥ разврату – суть нє аллєгоріѩ (внутрі параболы, басні), но мєтабола, прє-вращєніѥ, прімєр, їмєющій скачкоѻбразный куст смыслов апофатічєскаго сѵмбола.

Протівопоставлѧѥмоѥ этому «разврату» добродєтєльноѥ ісцѣлєніѥ ѥсть нєобходімо ѻтвращающєѥсѧ логікі pars pro toto (часть раді цѣлаго) мєтаморфозіс (внутрі мєтаболітов «хєйрургічєскаго надрєза» і «разврата»), восстановлєніѥ как анастасіс (воскрєсєніѥ), прєображєніѥ (собствєнно, μεταμόρφωση).
Соѻбразованіѥ/прєѻбразованіѥ

Рімлѧнам, 12:2: «нє соѻбразуйтєсь (συσχηματίζεσθε, сюсхэматі́дзэстэ) с вєком сім, но прєобразуйтєсь (μεταμορφοũσθε, мєтаморфу́стэ) ѻбновлєніѥм ума вашєго, чтобы вам познавать, что ѥсть волѧ Божиѩ, благаѩ, угоднаѩ і совєршєннаѩ».

Русскоѥ соѻбразованіѥ/прєобразованіѥ ѩвлѧѥҵѧ калькой с латінскаго conformatia/reformatia (оҵюда жє, Рім, 12:2), тогда как в ѻрігіналє была разніца корнєй, а нє только прєфіѯов: мєтаморфізаціѩ (μεταμόρφωση, мєтамо́рфозэ) протів сосхєматізації (συσχημάτισις, сюсхєма́тізіс).

Буквально Паѵѣл говоріт, что мы нє должны їмєть ѻбщую схѣму (образ) с вѣком сім, но, наоборот, должны їзмєнѧть морф (тожє ѻбраз, но как состав, как прінціп своѥго бытіѩ, но і быта тож).

Ітак, два ѻбраза: схѣма і морф. Ѻдін їз которых прісущ вѣку сєму і с нім нє нужно, по мыслі Павла, соѻбразовываҵѧ, другой жє – должєн быть їзмєньӧн, прічьӧм это їзмєнєніѥ пєрманєнтно.
Схѣма/морф

Сії – понѧтіѩ платоновскіѩ.

Схѣма (і.ѥ. *segh-, дєржать во власті, їмєть): «пользуѧсь „істіннымі схємамі“, Платон мысліт „єдіноѥ прічастным схємє“ (Parm 145b), мысліт схєму как подражаніѥ унівєрсуму (Tim. 44d), в рєзультатє чєго і получаєҵѧ у нєго „ідєѧ схємы“, т.є. конкрєтно і наглѧдно відімоѥ ѻсущєствлєніѥ абстрактной схємы», «Пєрвой структурной разновідностью прєдмєтно-смыслового цѣлого можно счітать платоновскую schema, котораѩ ѩвлѧєҵѧ по прєімущєству колічєствєнно-смысловой конструкціѥй. їмєюҵѧ в віду ѻтдєльныѥ часті, которыѥ комбініруюҵѧ в нєчто цѣлоѥ і, в завісімості ѻт колічєствєнной характєрістікі этой комбінації, порождают їз сєбѧ то ілі іноѥ новоѥ качєство» (Лосєв, Історіѩ антічной эстєтікі. Софісты. Сократ. Платон., с.633)

Морф (і.ѥ. *merph- форма, Морфєй – бог сна, буквально: формодєлатєль) : «Другой прєдмєтно-смысловой конструкціѥй ѩвлѧєҵѧ у Платона конструкціѩ по прєімущєству качєствєннаѩ. Это – платоновскаѩ morphe, которую ѻбычно пєрєводѧт как «форма», но, поскольку этот пєрєвод мало что говоріт, мы прєдпочітаєм прідєрживатьсѧ грєчєского звукового состава этого слова і пєрєдавать ѥго как „морфє“, морф (Лосєв, там жє).

«Протівоположность «морфе́» і «ідєі» чётко і ѩсно выступаєт в том мєстє «Фєдона» (104), гдє говоріҵѧ ѻ нєвозможності налічіѩ протівоположной «ідєі» в ѻдной і той жє «морфе́», котораѩ ѩвлѧєҵѧ і тройкой і нєчєтом: «морфе́» можєт быть тройкой, т.є. соѥдінєніѥм тройкі і нєчєта, но этой «морфє» нє можєт быть свойствєнна ідєѧ чёта. Другімі словамі, «морфе́» ѥсть качєствєнно нєчто болєѥ сложноѥ, чєм ідєѧ; і ѥслі в «морфé» їмєѥҵѧ элємєнт какой-нібудь ѻпрєдєлєнной «ідєі», то протівоположнаѩ этому «ідєѧ» ужє нє можєт прісуҵтвовать в данной «морфе́». «Ідєѥй» Платон называєт нєчто понѧтійно-конструктівноѥ, а нє просто качєствєнно-конструктівноѥ. […] Ѻчєнь важным тєкстом ѩвлѧєҵѧ то мєсто їз «Государства», гдє ставіҵѧ вопрос ѻ возможності выхождєніѩ бога «із своѥй ідєі» в разныѥ «морфы» ілі ѻ нєобходімості длѧ нєго ѻставатьсѧ в прєдєлах ѻдной і той жє «ідєі» (R.P.II 380d). Вєздє в такіх случаѩх под ідєѥй Платон понімаєт ѥдіную логічєскую конструкцію, котораѩ можєт проѧвлѧтьсѧ в разных «морфах», в разных ѻбразах, і потому ѩвлѧєҵѧ в смысловом ѻтношєнії чєм-то простым, в то врємѧ как «морфы» всєгда качєствєнно разноѻбразны і могут быть проѧвлєніѥм какой-нібудь ѻдной «ідєі» (Лосєв, там жє).

Получаѥҵѧ, что правільноѥ колічєствєннаѩ комбінаціѩ ідєйных элємєнтов дайӧт нужноѥ качєство ідєї – і это ѥсть прінціп схѣмы этой ідєї. Морф жє позволѧѥт пєрєходы ідєй друг в друга длѧ получєніѩ какой-то другой ідєї.

Схѣма їмєѥт эйдофорную пріроду (ідєѥносную), морф жє – ідєѥгєнєтічєскую (ідєѥпорождатєльную) структуру. Аллєгоріѩ (баснѧ) схѣматічна, потому что рассматріваѥт свой рассказ как іллюстрацію, эйдолон (ідол), длѧ внєшнєй рассказу і прєвосходѧщєй ѥго по значімості ідєї. Тогда мєта́бола – морфічна (дажє мєтаморфічна), строїт структуры эйдоса, порождаѥт, развіваѥт і прєобразуѥт ѥго.
Ісцѣлєніѥ чєловєка как восстановлєніѥ, воскрєсєніѥ

Ѥслі ісцѣлєніѥ чєловєка понімать как ідєю, то новый, воскрєсный состав будєт μεταστοιχείωσις (мєтастойхєйозіс) как «пєрємєна составлѩющіх элємєнтов», как пєрєсоставлєніѥ (тот жє св. Грігорій Нісскій, напрімєр, пользовалсѧ їмєнно этім понѧтіѥм; прі этом мєтастойхєйозіс был мєтаболічєскій, пєрманєнтно мєнѧющійсѧ). Ѥслі жє ісцѣлєніѥ ѥсть їзмєнєніѥ самой ідєйності, то ісцєљӧнный чєловєк получаѥт прєображєніѥ, μεταμόρφωσις (мєтаморфозіс), когда мєнѧѥҵѧ сам прінціп состава (Хрістос на горє Ѳавор был їмєнно μετεμορφώθη (мєтаморфо́зэ), прєображьӧн).

Болѥє того, тѣла́ нє просто прєобразѧ́ҵѧ, но і іскупѧ́ҵѧ: по ап. Паѵлу, мы ѻжидаѥм “іскуплєніѩ тѣла нашєго” (Рім 8:23): απολύτρωσιν τοũ σώματος (аполютрозін ту соматос) : ѻт απο – возвратноѥ двіжєніѥ + λύω – разрушать, расчлѣнѧть, ѻсвобождать. Аполютрозін – возчлѣнєніѥ (обратноѥ расчлєнєнію).

У Паѵла рєчь ідьӧт ѻ новом тєлєсно-душєвно-духовном составє прєображьӧнного чєловєка: «Когда зємной наш дом (οικία τοũ σκήνους), эта хіжина, разрушиҵѧ (καταλυθη̣), мы їмєѥм ѻт Бога жиліщє на нєбєсах, дом нєрукотворный вєчный (οικίαν αχειροποίητον αιώνιον, ѻйкіан ахєйропойэтон) в нєбєсах (εν τοις ουρανοις, эн тус уранэс)» (2 Кор. 5:1).

Мєтаморфозіс – нє ѥсть какой-то другой способ дєѩтєльності: ѥслі твой новый состав нєрукотворєн (ахєйропойэтон), то ты выходішь за рамкі ѩзыка і свѣта, в кромєшную тьму бытіѩ, которым ужє нє управлѧѥшь.

Ѥдіный путь к мєтаморфозісу, прєображєнію – крєщєніѥ Духом Свѧтым. Крєщєніѥ ап. Паѵлом такжє ѻсмыслѧѥҵѧ прі помощі мєтаморфічєскіх выражєній: «банѧ (λουτρον, лутрон) возрождєніѩ (παλιγγενεσια, палінгєнєзіа) і ѻбновлєніѩ (ανακαινωσις, анакэнозіс) Свѧтым Духом” (Тіт, 3,5). Палінгєнєзіѩ – сѣ пєрє-рождєніѥ: гр. παλαιός –давно, далєко, ѻт і.ѥ. *kwel-, далєко. По-цєрковнославѧнскі, палінгєнєзіѩ – пакібытіѥ (пакі – снова і снова). Анакэнозіс (ανα – снізу ввѣрх, такжє длѧ повторності + καινός – новый, только что созданный, начѧло [начєнло] – *ken – новый, молодой) – воз-начатіѥ.

Жизнь, ζωή (зоэ́)– сѣ срєда соѥдінєніѩ души с тєлом в чєловєка в тєло душєвноѥ, σωμα ψυχικόν (сома псюхікон) і тєло духовноѥ, σωμα πνευματικόν (сома пнєўматікон) у ап. Паѵла (1 Кор. 15, 44). Ап. Паѵѣл пользуѥт выражєніѥ «раздєлєніѥ души і духа», μερισμός ψυχης και πνεύματος (мэрісмо́с псюхє́с кай пнєўматос), но прі этом жизнь нє ѻпєріруѥт с частью/цѣлым, ѻна і ѥсть цѣлоѥ (сомо-ѱюхотічєско-пнєўматічєскоѥ), но такоѥ цѣлоѥ, какоѥ нє состоїт їз частєй. Эта жизнь нєсовєршєнна, поражєна грѣхом. Нєцѣлостна їмєнно в смыслє этой поврєждьӧнності.

Поэтому к нѣй нєпрімєніма логіка pars pro toto (часть раді цѣлаго) і ѥдінствєнноѥ ісцѣлєніѥ здѣсь возможно как прєображєніѥ, мєтаморфозіс ужє налічєствующаго цѣлаго: как воскрѣсєніѩ новым тѣлом послє смѣрті.
Люстраціѩ/просвєщєніѥ

Скальпєль хєйрурга в пѣснє – это луч люстраційонного свѣта. Свѣта, ѻтчлєнѧющаго часті раді цѣлаго. Ѻсвєщающаго тѣло только длѧ того, чтобы увідєть больной ѻрган і болєзнь этого ѻргана. Увідєть – чтобы вырєзать (лібо болєзнь, лібо вѣсь ѻрган – ѥслі ѻні ужє нєраздєльны).

Люстрації, ѻтчлєнѧющєму свѣту, протівостоїт свѣт прєображєніѩ, внутрєнній, мєтаморѳічєскій і мєтаболічєскій (прє-вращающій): διαφώτιση (діѩфо́тізэ) – чєрєз-свєщєніѥ: такоѥ ѻсвѣщєніѥ, котороѥ пронікаѥт вглубь тєла і мєнѧѥт ѥго їзнутрі.

Імєнно просвѣщєніѥ ѥсть апоѳатічєскій сѵмбол, к которому стрєміҵѧ псєўдо-басєннаѩ мєтаболічность логікі хєйрургічєскаго прімєра. Только просвєщьӧннаѩ прєображьӧннаѩ коррупціѩ войдьӧт в Царство Божиѥ.
p.s. Куда і ѿкуда љйӧҵѧ крҩвь?

«4. лєкарь крҩвь ѿ͜туда љйӧт => 15. лєкарь крҩвь т͜уда љйӧт». Ѻчєвідно, что в нашєм случаѥ понѧтіѩ туда і ѿтуда (оттуда) нє разлічаюҵѧ: коррупційонноѥ тѣло гнійӧт сразу і снаружи і свнутрі́. Гнілаѩ крҩвь тєчьӧт їз больных ѻрганов в здоровыѥ, прєвращаѩ разлічєніѥ болєзні і здоровьѩ в нєразрєшимость. Собствєнно, это состоѩніѥ нєразлічімості і ѥсть коррупціѩ, гніѥніѥ, распад всѣго во всьӧм.

 

https://soundcloud.com/samson-georgiy/lustration
||| ‪#‎самсон_георгий_песенки‬
||| всѣ пѣсєнкі на саундклаудє: https://soundcloud.com/samson-georgiy
||| всѣ відєω на ѭтіѭ́бѣ: https://www.youtube.com/playlist?list=PLT2Z6MI4px5Bi2MNO-Ob6M9kuY7EdQ5gO